Після смерті Богдана Хмельницького (1657), його колишні соратники розійшлися у баченні політичних перспектив України, де від 1648 р. тривала Визвольна війна проти уряду Речі Посполитої. Через те, що в останні роки життя Хмельницького мала місце неузгодженість між ним та урядом союзної Московської держави щодо планування окремих військових операцій та дипломатичних акцій, частина козацької старшини розчарувалася в альянсі 1654 р. та приховано обмірковувала повернення України до складу Речі Посполитої на нових умовах. Через неповноліття сина Хмельницького Юрія, якому спочилий бажав передати гетьманську владу, булаву тимчасово прийняв Іван Виговський – прибічник нової угоди з Річчю Посполитою. Укладання такої угоди у 1658 р. стало поштовхом до початку громадянської війни (відомої під назвою Руїни), оскільки на Лівобережжі проти Виговського спалахнуло повстання. Військові акції Виговського на Лівобережжі призвели до масштабного зіткнення його збройних сил із московським військом під Конотопом у 1659 р. Незважаючи на отриману Виговським перемогу, остання не додала йому популярності: навпаки, проти гетьмана здійнялося повстання також на Правобережжі. Того ж року, козацька старшина повернула булаву Юрію Хмельницькому. На жаль, цей фінал першого етапу Руїни виявився прологом до її продовження, оскільки Юрій не мав рис, необхідних для політичного лідерства.

Вже у часи завершення Руїни, – між 1667 і 1699 рр. – на місці поховання козаків, загиблих у Конотопській битві з обох боків, було споруджено дерев`яну церкву на честь свв. 40-ка мчч. Севастійських. В середині XVIII ст. замість «Сорокасвятської» церкви Данило Кандиба спорудив новий, також дерев`яний, одноіменний храм, а між 1824 і 1846 рр. «Кандибівську» церкву змінив мурований храм Вознесіння Господнього з приділом свв. 40-ка мчч. та дзвіницею, зведений на кошти Івана Івановича Драгомирова (звідси його назва – «Драгомирівський»). У 1905 р. в склепі біля церкви поховали видатного військового діяча Російської імперії – Михайла Івановича Драгомирова (у радянський час поховання знищене). У 1940-1941 рр. дзвіницю та світловий барабан церковної бані розібрали (пізніше відновлений), але під час окупації понівечений храм відкрили для богослужінь.